То як, ,,сестрице'',
Син прислав гостинець?
Чужу білизну, плаття, м'ясорубку?
Злегка протертий кольоровий килим,
Тарілки, чайник і пухнасту шубку.
Як почувалась ти, коли змивала
З чужих сережок кров, що ледь присохла?
Велику радість, кажеш, відчувала?!
Хай бог мене простить...
Та щоб ти здохла!
Хай весь твій рід, до сьомого коліна,
Не знає щастя, радості ні в чому.
За кров, за біль, за сльози України,
За горе тих, лишився хто без дому.
За обстріли, за всі оті страхіття,
Розстріляні ,,зелені'' коридори.
Нехай щоночі сняться вам жахіття.
Не люди ви... Не люди... А потвори.
ЛідіяМищенко
|