[YuraUA]

Поляки і українці у братських могилах

Годі й намагатися перелічити всі російські злодіяння впродовж останніх трьохсот років. Але в червні хочеться згадати ті масові вбивства, що їхніми жертвами від московських рук стали поляки, українці, білоруси та литовці у червні 1941 року, під час так званих «евакуаційних» розстрілів в’язнів НКВД, коли совєти тікали від німців. Найбільші з них відбувались у Львові (у «Бриґідках», у тюрмі на сьогоднішній вулиці Лонцького та на Замарстинові, а також у їхніх філіях убито від 3,5 до 7 тисяч в’язнів, переважно поляків та українців), у Луцьку (де радянські кати, стріляючи з кулеметів і кидаючи гранати, знищили на тюремному подвір’ї, за їхніми власними даними, понад 2 тисячі в’язнів — українців і поляків), Станіславові (близько 1,2-2,5 тисяч), у Вільнюсі (близько 2 тисяч), Дрогобичі (від кількасот до близько 1,2 тисяч), Чорткові (0,8-1 тисяча), Тернополі (до 1 тисячі), Умані (767), Золочеві (близько 650-720), Самборі (500-700), Дубні (близько 500-550), Правенішкесі (близько 500), Рівному (150-500), Кременці (щонайменш 100-150 жертв), у Березвеччі та Пінську (у кожному від кількадесяти до кількасот жертв), Бережанах (174-300), Стрию (від 100 до кількасот жертв), у Старій Вілейці (від 28 до понад ста жертв), Сарнах (близько 70-100), Надвірній (близько 80), Судовій Вишні (близько 70), Бориславі (кількадесят жертв), Буську (близько 35), Жовкві (близько 34), Щирці (близько 30), Кам’янці-Струмиловій (20-32). Від 500 до 1000 осіб знищено в Добромилі та у сусідній соляній шахті «Саліна», де масове вбивство мало особливо жорстокий характер, і частину в’язнів убили молотом. Це лише дрібний фрагмент тодішніх московських злочинів. Щоб лише згадати їх усі, знадобилася б чимала чорна книга. На Західній Україні у багатьох місцевостях сьогодні є пам’ятники їхніх жертв. Минув 81 рік, і москалі знову роблять те саме. Ті непокарані злочини надихають сьогоднішніх злочинців повторювати їх, у надії на таку саму безкарність.

Буча, Ірпінь, Мотижин, Маріуполь... - нагадування про природу москалів

Різанина, яку влаштували московські загарбники на окупованих територіях України, поставила полякам перед очима долю їхніх батьків і дідів та показала, що нас очікує, якби, не дай Бог, впала Україна. Ілюзією виявились переконання, що «тепер уже не ті часи» — що ми не в 1937 році, коли за наказом керівництва НКВД було вбито пострілом у потилицю 111091 поляків. Минуло 85 років, а москалі й далі стріляють людям у потилиці та називають це визволенням. Так ми це бачимо і так розуміємо. І саме тому ніколи не припинимо підтримки України у цій битві.

У давнину, коли молодому шляхтичеві вручали шаблю, на ній писали: «До твоєї сильної долоні молодої вдячні твої браття вже вкладають зброю. Ворога бий мужньо, як раніше, за Вітчизну, в ім’я Бога і на славу вічну». Такий напис мав би виднітися на кожному комплекті зброї, яку Польща передає Україні. Так, браття, ми вам вдячні й від щирого серця зичимо вам перемоги над нашим спільним ворогом, заради порятунку Батьківщин — вашої та нашої, щоб ми могли спільно подякувати Богові за їхню свободу.